Головна » Blog » За сиром в Карпати
chees_11.jpg.pagespeed.ce.1U5967TPdF

Кажуть що це була мандрівка в паралельний світ Карпат де існує свій вимір життя, свій темп і свої традиції. Часто густо він може й не перетинатися з нашим виміром. Так воно на справді чи ні вирішили розібратися у наступній мандрівці, яка розпочалася у селищі Ворохта. Отож з нашою командою вирушаємо у пошуках карпатського сиру. Мандрівка буде цікавою оскільки ми побуваємо одразу на трьох вершинах покутсько-буковинських Карпат.

 

 За сиром і про сир в Карпатах

Не знаю як там історично складалося з цим продуктом у Карпатах, але сучасність така що туристична індустрія спонукала до відродження цього виду промислу. В сучасних карпатських умовах тут усе переплелося з стародавніми традиціями, тож як тільки зійде сніг пастухи та сировари з худобою підіймаються в гори до тимчасових помешкань на полонинах де часто густо немає світла і інших благ цивілізації і аж до перших холодів випасають вівці, кози, корови, варять сир і готують іншу суміжну продукцію. Тож сьогодні на полонинах Карпат з’явилося багато маленьких виробництв сиру. На одному з таких колись вдалося побувати під час відвідин НПП «Черемоський». Сировиною для карпатських сирів служить молоко корів, кіз і вівців. Ну в технологію виробництва наразі не було часу заглиблюватися, але в атмосферу сироваріння так.

І ця атмосфера є особливою та незабутньою. Там усе по справжньому: емоції, термінологія, процес. Тож недовго думаючи збираємо команду нашого проекту і вирушаємо у мандрівку.

Стартуємо за сиром у Карпати

Початок нашої мандрівки розпочинається у селищі Ворохта. Насправді там в околицях є не одна полонина де вас готові почастувати справжнім Карпатським сиром. Проте слухаємо нашого гіда Сергія і вирушаємо мабуть в найдовший і найскладніший маршрут щоб побачити (на думку гіда) справжнє виробництво карпатського сиру.

Так от перед тим як вирушити в подорож прикидуємо маршрут. Ну кілька десятків кілометрів по горах пішки за один день нам явно не подолати. Це маршрут на декілька днів, тож обираємо джипінг, тим паче що будемо рухатися хоча і по розбитих старих але дорогах і великої шкоди природі цим не маємо завдати.

Ще один цікавий географічний момент додає родзинки цьому маршруту. Ну у більшості туристів Ворохта асоціюється насамперед з найвищим чорногірським масивом Карпат. Справді тут уже недалеко й підйом на Говерлу. Але ми вирушаємо у покутсько-буковинстький масив Карпат. Справді Ворохта має унікальне географічне розташування, а саме на межі двох масивів і у підніжжя найбільших карпатських вершин Говерла, Петрос ну і при бажанні тут недалеко до Піп Іван Чорногірський.

Дорога за карпатським сиром

Для пересування по карпатському бездоріжжю нам було надано старенького джипа-кабріолета УАЗ. Мені як завше не поталанило і я опиняюся в багажнику цього транспортного засобу. Хоча по правді тут було організоване достатньо комфортне сидіння ще для двох пасажирів. Правда знавці попередили що місце дуже невдале адже там буде найбільше підкидувати. Ну відмовлятися від мандрівки запізно, а сиру хотілося дуже, тож йду на експеримент.

Перші вибоїни почали з’являтися одразу як звернули з асфальтової дороги і почали підйом в гору. Наш гід розповідає що колись тут мала бути нова дорога Ворохта – Космач, але її не доробили і за роки розбили вщент, тож регулярні занурювання в багнюку і підкидання на кратерах розпочалося як то кажуть з перших акордів. Страшно? Ні щось до болю знайоме. Справді дуже звична ситуація. Аналогічно підкидує і розгойдує в різні сторони у старих ПАЗах маршрутки Стебник-Дрогобич коли це диво техніки на маршруті курсує бруківкою. Ну бодай щось позитивне, тож водіям маршруток велике спасибі що підготували до важкої мандрівки. Одним словом абсолютно не страшно і навіть цікаво оскільки на відміну від автобуса усі люки в спеку відкриті і вікна з дахом відсутні.

Але найбільша інтрига очікувала попереду. За моїми підрахунками піднімаючись в гору нам мала б відкритися непогана панорама на Говерлу. І очікування справдилися на усі 100%. Чим вище ми піднімалися в гори тим неймовірнішою ставали краєвиди. І Говерла також не підкачала.

 

(Вид на гору Говерла)

 

Перші вершини і перші враження.

Отож бо ми мали піднятися на вершину гори Ротило. Далі на Білу Кобилу і ще далі на полонину Гордя. Так от на Ротило ми проїхали милуючись краєвидами і навіть не загальмували. А на вершині Біла Кобила без зупинки не вийшло. Кажуть її висота 1477 метрів над рівнем моря. Хоча є й інша версія – 1479 метрів. Ну насправді ці 2 метри ролі не грають. Її особливістю є те що верхній конус складається з купи каміння, які на перший погляд створюють враження що їх сюди насипав якийсь велетень. Питаю у місцевих звідкіля така назва і довідуюсь що колись на цій горі був повністю відсутній ліс і вона повністю була покрита такими ж брилами як і вершина. Це каміння має одну особливість – воно дуже добре відбиває сонячні промені. Тож здалека ця гора нагадувала за силуетом білого коня. Сьогодні тут окрім споглядання камяної вершини можна прогулятися лісом і покататися на карпатській гойдалці. Шкода лишень що з неї не виходить побачити небокрай.

 

(На вершині гори “Біла Кобила”)

А далі ми вирушаєм на полонину Гордя до довгоочікуваного сиру. Знову виражі, знову підкидування на 2 метри вверх і бажання повернутися у те саме місце звідкіля вилетів. Що цікаво дорога стала трохи впененішою . Наш гід звертає увагу на дорожнє покриття. Справді через грязюку проглядається бруківка. Отож ми виїхали на стару австрійську військову дорогу, яка була прокладена ще під час першої світової війни. Через століття вона ще впевнено виконує свою функцію. І це у важких гірських умовах..

Ще одна зупинка і и милуємось краєвидом на чорногірський хребет. Ось Говерла, праворуч Петрос, а по праву руку взагалі можна побачити гору Хом’як. А якщо взагалі поталанить то можна вгледіти і Коломию. А ми в дорогу до сироварні.

 

(На горизонті: злів Говерла – справа Петрос)

Прибули за сиром в Карпати

Ось перед нами на полонині постав комплекс нашвидкуруч збитих з дощок споруд. Усе це охайно обнесене дерев’яною загорожею у якої відсутня хвіртка чи ворота. Пригадую коли на Буковині вперше побачив таку конструкцію, ніяк не міг зрозуміти яка усе це функціонує. Ну тепер наша команда уже з досвідом тож знаємо що відсутність проходу на територію – така собі система захисту від непрошених гостей. Справді бувалі туристи які тут бували в зимову пору не раз розповідали що доводилося бачити сліди вовків і чути їхнє виття. Тож щоб потрапити у середину існує спеціальний перелаз. Він бути різної конструкції, але суть його проста допомогти людині перелізти через загорожу. Ну те що тут балом правлять корови стало зрозуміло одразу як кожен з команди ступив у «міни», які щільно охороняють підхід до сироварні. «То на гроші» сказав гід і почимчикував до будівлі.

 

Заходимо в середину і  в інтер’єрі старого дерева бачимо місце для вогнища обкладене каменем, стіл і полички на яких спочивають грудки готового сиру. Ці грудки у марлі тут називають будз і торгівля ведеться не за вагу, а за будз сиру. Господарі привітні тож від стаканчика з калганівкою годі встояти. Дегустація теж звична справа. Як зазначає Олена Баховська –  експерт з оздоровлення проекту mediumspringgreen-hedgehog-352933.hostingersite.com сир надзвичайно смачний, по смаку нагадує сир типу «Фета». Ну про калганівку відгуків не було лише задоволений вираз обличчя учасників нашої групи.

 

Як виявилось гості тут непоодинокі і вже за 15 хвилин прибула інша група туристів також на джипі. Господарі іх гостинно прийняли. Допоки інша група відволікала наших сироварів. Роздивляюся і бачу що цивілізація і сюди уже дісталася. Мобільний є, ліхтарики на сонячних батареях і павер банки під обрусом теж є. Тобто життя сучасних пастухів та пивоварів уже й не таке дике як здається. Хоча приготування їжі на вогні як дань традиції тут присутня, тай колорит спілкування збережено. Нажаль сумні часи війни і тут відчуваються. Господар жалівся на зменшення кількості туристів. «Але то все пережиємо, головне ту північну напасть вигнати з нашої країни». Після задушевних бесід пора вирушати додому, адже дорога довга.

З карпатським сиром та купою емоцій.

Знаєте, за тих 5 годин мандрівки, якось стаєш частиною того неймовірного карпатського світу. Там на висоті час ніби зупинився і усі негаразди залишаються дуже і дуже далеко. Лишень  у бесідах важкий час повертає до реалій. І коли наш джип виїхав на асфальт – складається враження що ти прокинувся і неймовірний сон нажаль завершено. І чи суть у цьому сирі – будз з’їли ще до прибуття у Ворохту.  За словами керівника сектору промо проекту mediumspringgreen-hedgehog-352933.hostingersite.com Андрія Баховського мандрівка по сир насправді мандрівка в душу карпатських гір де загальні враження формуються з краєвидів, спілкування, збору чорниць і сир лише поставив крапку у цій історії.

Розумію, що мандрівка відбулася у важкий для України час. Але приємно усвідомлювати, що для наших воїнів є місця куди можна на мить сховатися і перемкнути думки на щось світле та позитивне, а свіжий будз карпатського сиру стане тим талісманом, який не дасть занепасти духом у важкі моменти. Мандруємо заради перемоги.


Ярослав Баран

Фото автора & YarekFOTO

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.